Література ХІ-XVI ст. – це насамперед література факту.
Письмо використовується як знаряддя порятунку від плин-
ності часу подій, явищ і осіб, гідних бути включеними до
трансцендентної (лат. «transcendo» – «переступати», «що пе-
реступає», «що перевершує», «що виходить за межі») дійсно-
сти, непідвладної часові й недоступної досвідному пізнанню.
На відміну від реального життя, з погляду середньовічного
інтелектуала, ця дійсність існує в чітких вимірах євангель-
ської системи вартостей.