Література ХІ-XVI ст. – це насамперед література факту. Письмо використовується як знаряддя порятунку від плин- ності часу подій, явищ і осіб, гідних бути включеними до трансцендентної (лат. «transcendo» – «переступати», «що пе- реступає», «що перевершує», «що виходить за межі») дійсно- сти, непідвладної часові й недоступної досвідному пізнанню. На відміну від реального життя, з погляду середньовічного інтелектуала, ця дійсність існує в чітких вимірах євангель- ської системи вартостей.